1. Сценарій літературно-мистецького вечора

/Files/images/biblioteka_08_2014/44009491_post99801212588630.jpg

Ведуча І. 3 давніх-давен український народ вписує у скарбницю людства свою мову, свою музику, звичаї, культуру. З далеких сутінків віків до найбільших реліквій українського народу належить кобза, а в пізніших віках її наступниця - бандура. Віртуозна гра на цих інструментах було і залишається завжди одухотвореною, зігрітою великою любов’ю, а її художня сила - просто вражає. Якщо заглянути в далеке минуле, то можна простежити, що історія кобзарства на Україні переживала різні етапи свого розвитку: наростання, розквіт і занепад.

Ведуча ІІ: Походження української кобзи-бандури сягає кінця ХУ-початку ХVІ ст., і чимало дослідників пов’язують його з культурою інших етносів. Назва "кобза" поширена у татар, турків, угорців, румун, чехів, хорватів, а "бандура" - у арабів, монголів, киргизів, грузинів, французів, англійців, іспанців, італійців та ін. Одна з перших згадок про українську кобзу відноситься до другої половини ХУІ ст. Проте етап найбільшого розвитку кобзарського мистецтва припадає на ХУІІ-ХУІІІ ст. - час розквіту Запорізької Січі. Репертуар козаків-бандуристів складали історичні пісні та думи, жартівлива, танцювальна музика. Авторами дум та пісень були козаки. Потім вони імпровізували на бандурі враження і спогади про свої бойові походи.

Ведуча І: Гей, на татарських полях,

На козацьких шляхах,

То не вовки-сіроманці

Квилять-проквиллють,

Не орли-чорноскрильці клекочуть,

І попід небесами літають.

То ж сидить на могилі

Козак старесенький,

Як голубонько сивесенький,

На кобзу грає - виграває,

Голосно співає.

("Дума" муз. М.Дремлюги)

Ведуча ІІ. Кобза і бандура користувалися великою пошаною і любов’ю в українському козацькому війську. Існує легенда про появу бандури серед козаків. Самою Волею України, яка з'явилася до козаків у вигляді дівчини-красуні, козацтву була дана бандура для втілення радості і горя. Про поширення кобзи та бандури серед козаків свідчать історичні джерела - зразки українського малярства ХУІІІ-Х1Х ст. (малюнки Києво-Печерської Лаври, гравюри Т.Калинського, картини С.Стовбуненка, Ю.Коссака, Т.Їжакевича), а також пам’ятки народної творчості - історичні пісні та думи. ("Дума про козацькі могили". Сл. і муз. А.Кос-Анатолського).

Ведуча І. Минуле здається...

Козацтво снується,

Гетьман на чолі з булавою,

Полки, отамани,

Списи, ятагани

Лудить, стогне степ під вагою.

Сумні і веселі Зміняються тони

У пальцях натхненних Бояна.

Базару і Крутів в них стогони чути,

Й недавні пригадують рани.

("Зібралися всі бурлаки". Муз. В.Зарємби). ("Дума про Нечая". Обробка Д.Січинського)

Ведуча ІІ. 3 кінця XIX ст. діячі української культури усвідомили значення бандури в суспільному житті нації, що прагнула до свого утвердження. Саме цей період позначений, з одного боку, посиленням переслідувань кобзарів, а з другого - значним зацікавленням творчістю народних співців, записом їх репертуару. Велика заслуга в цьому П.Куліша, Л.Жемчужникова, О.Сластіона, О.Русова, М.Лисенка, П.Мартиновича та ін. Тут не можливо не згадати Т.Г.Шевченка. Яке значення мала кобза для Шевченка видно хоч би з того, що великий поет, випускаючи у світ свої твори назвав збірку "Кобзарем". А П.Куліш українську літературу назвав "кобзою", звернувшись до неї з такими словами:

Ведуча І. "Кобзо, ти наша відрада єдина,

Поки прокинеться сонна країна,

Поки діждеться своєї весни,

- Ти нам по хатах убогих дзвони!

Стиха дзвони....

Давні пригоди ти нам спом'яни.

Хай братнє серце до серця озветься,

Як на бандурі струна до струни".

Ведуча ІІ. Гарно твоя кобза грає, Любий мій козаче, Вона голосно співає, Голосно і плаче. І сопілкою голосить, Бурею лютує, І чогось у Бога просить, І чогось сумує. (Укр. народна пісня: "Бандуристе, орле сизий". Сл. Т.Шевченка).

Ведуча І. Я піду по Україні,

Кобзо, подруго, з тобою,

Щоб розважить співом, грою

Тих, що плачуть в самотині.

Я піду по Україні

В степ широкий,

ліс та луки,

Щоб у кобзу вилить муки,

Щоб поплакать на руїні!

("Взяв би я бандуру"(Антон Муха)

Ведуча ІІ. Заплакали струни, так сумно й пожуро

Під дотиком віщим Бояна.

Дзвенять і голосять, жаль-смуток розносять

– Ця пісня ще й досі не грана. ("Плач Ярославни". Сл. Т.Шевченка, муз. Ф.Кучеренка).

Ведуча І. Україна славиться багатющим національним духовним надбанням. І, звичайно ж, однією з великих чеснот, яку беремо в дорогу життя є - народна пісня виконана на кобзі чи бандурі. Її багатство і краса відомі в усьому світі. Це є наш віковічний імпульс, який насичений своєрідною романтикою, Живі струни бандури прорвалися через кордони, показавши світові велич нашого національного мистецтва. (Звучать різноманітні за жанрами варіанти українських народних пісень в інструментальній та вокально-інструментальній формах). (Укр. нар. пісня "Баламуте")

Ведуча ІІ. Лиш не ламай бандурі срібні руки,

Лиш не ламай бандурі срібних рук,

Нехай цвітуть, немов лілеї, звуки,

Лілеєю цвіте хай кожен звук.

("Чи я в лузі не калина була". Укр. нар. пісня "Ой де ти, ідеш". Укр. нар. пісня "Пливе човен". Сл. С.Баштана)

Ведуча І. Ой за гаєм, гаєм,

Гаєм зелененьким,

Там орала дівчинонька

Воликом чорненьким.

Орала, орала,

Та й стала гукати,

Запросила козаченька,

На бандурі грати.

(Укр. нар. пісня "Хата моя рубленая")

Ведуча ІІ. Сучасна бандура... На ній грають музику будь-яких стилів і напрямів - класику, сучасну, народну. За останні роки рівень виконавства на бандурі значно зріс. Бандура визначена нині як сольний інструмент: на численних міжнародних фестивалях і конкурсах майстерність наших виконавців була відзначена відомими музикантами світу. Сьогоднішня бандура за своїми акустичними можливостями значно досконаліша від попередніх зразків. І в наш час кобзарство - це унікальне мистецтво. Вільно й розлого подає сильний і могутній голос.

Ведуча І. Затремтіли струни у душі моїй...

Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній...

Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,

Чи журба, чи радість, чи любов моя?

("Фантазії дощу". Муз. О.Герасименко)

Ведуча ІІ. Минули століття - вже інша доба.

Та пісня козацька і далі луна.

Її новочасні співають мистці

І славна бандура у них у руці.

І пам’ять народна повік не забуде

Давніших співців і нових імена -

Любов і подяку нестимуть їм люди,

На рідній землі і в чужих сторонах.

("Рута-м"ята". Муз. М.Новицького, сл. М.Ткача, "Заспівай, вівчарю". Муз. І.Бочкая, сл. П.Смирного)

Ведуча І. В осінній день святкової зажури,

Яка так гостро душу пройняла,

Заграй мені, мій смутку, на бандурі,

Її жіночим голосом заплач...

("Де ти, пташино". Муз. Ю.Лапюка, сл. Р.Лубківського)

Ведуча ІІ. 0й по горах, по долинах,

По широких Україна,

Ой там козак походжає,

На бандурі виграває.

("Ой під горою" укр. нар. пісня).

Ведуча І: Хай через вінця хміль з душі проллється

В осінню днину радісну й сумну...

Дістань з грудей бандури срібне серце –

І я своїм до нього пригорнусь...

("Мати наша". Муз. Ю.Ланюка, сл. Б.Олійника).

Ведуча ІІ. Срібні переливи бандури розносяться над Україною. Тихо, проникливо дзвенить струна і чари мелодії торкаються десь аж у глибині душі...

Про що нам повідали струни,

Веселку даруючи знов:

Що життя - це пісня,

Що життя - це праця,

Що життя - це одвічна любов.

2. Без верби та калини немає України: сценарій тематичного вечора

/Files/images/biblioteka_08_2014/kalina10.jpg

Відкривається завіса. Праворуч та ліворуч сцени стоять 2 кущі калини. На заднику сцени напис "Без верби та калини немає України".
В глибині сцени ансамбль виконує пісню "Біля млину калина" або "0й гілля-гілля" /укр. народна/, а дівчата з танцювального колективу виконують танець. У кожної в руці гілочки верби і калини. На фіналі пісні вони стають одна за одною, розкривши руки кожна по-різному, імітуючи дерева. На сцену виходять ведучі: хлопець та дівчина.

Хлопець: Струмок серед гаю як стрічечка,

Червоніє калина мов свічечка.

Дівчина:Червоніє калина, квітують поля.

Разом: Добридень тобі, Україно моя!

Хлопець: Добрий день вам, гості дорогії!

Сьогодні ми розповімо вам про рослинні символи нашої країни.

Дівчина: Кожен народ має свої святині, свої символи - споетизовані образи дерев, квітів, птахів, тварин. Є вони і в нашого народу. Тополя, дуб, чорнобривці, барвінок, волошки... Та без верби і калини немає України!

Хлопець: Вони віддавна уособлюють красу України, духовну міць її народу, засвідчують любов до рідної землі.

Дівчина: Ми розповімо вам про калину, яку найбільше шанували на Україні. Не було такої хати, коло якої б вона не росла.

Хлопець: Дівчата цвітом калини прикрашали коси. Достиглі китиці розвішували попід стріхами, і вони червоніли, мов намисто.

Виконується народна пісня "Якби в лісі не цвіла калина".

Дівчина: Ой на горі калина,

Там дівчина ходила.

Калиноньку ламала,

На козака кидала.

Виконується танець "Ой на горі калина".

Хлопець: В народі кажуть: "Червона калина - від 100 хвороб лікує". Калина така цілюща тому, що. виросла з вели-кої дівочої любові. А було це так...

Дівчина: Один парубок покохав вродливу дівчину Калину. Але батько не дозволив її брати, а посватав синові багачку Ганну. На весілля прийшла і Калина. Запросила коханого до танцю і непомітно завела його в сад, а тоді - до річки. Тут і застала їх Ганна. .Калина вигукнула: "Нехай же не буде і тобі життя з моїм коханим!" - і потягнула Ганну у воду...

Хлопець: Потонули обидві. Ганну поховали на цвинтарі, а Калину, як .душогубку - на кручі. І виріс там кущ з гіркими червоними плодами. Назвали його калиною. І стала калина сим-волом дівочої краси і кохання.

Дівчина: Зрубав хлопець калиноньку та зробив сопілку. Її голос калиновий причарував дівку. Бо ж не знайти ніжнішого, чистішого, бентежнішого звуку, ніж звук калинової сопілки.

Виконується мелодія на сопілці.

Хлопець: Використовують калину у весільному обряді: китицями прикрашають коровай, заквітчують вільце молодої. На столі перед нареченими ставлять букет калини, бажаючи цим краси в подружньому житті і вірного кохання. Є таке повір'я: якщо молодята хочуть щоб первістком був син, треба зробити з калини сопілку.

Дівчина: В калині, кажуть, живе материнська любов і мудрість. Є прислів'я: "Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною - коли росте". Матері при народженні дітей саджати калину і вчили їх доглядати за нею.

Хлопець: Василь Скуратівський, автор книги "Берегиня" згадує; "Мама казала: "...посади, сину, калину, щоб гарний спомин був тобі та мені". А тепер дивлюся на кущ, що розрісся біля маминої хати. Неньки нема, але є калина - її мудрість, безсмертя".

Виконується пісня "Мамина коса".

Дівчина: Як символ вічної пам'яті саджали калину на цвинтарях, на козацьких могилах. Існує ось така легенда. Було це тоді, коли на нашу землю нападали татари. В одному селі справляли весілля. Багато вродливих дівчат зібралося. Раптом налетіли чужинці. Красуні-українки, щоб не потрапити до рук бусурманів, стали тікати на болото, де й загинули. А на болоті згодом виріс калиновий гай.

Виконується пісня "Прощай, слава".

Хлопець: Червоно калино,

чом не процвітаєш,

Молода дівчина,

чом стоїш думаєш?

Виконується пісня, хореографічна група виконує танець.

Дівчина: Заміжжя - велика зміна в житті дівчат. І бентежні роздуми мимоволі обступають серце...

/Читається уривок "У домі турботливої матері"/.

Хлопець: Ой ти дівчино,

червона калина,

Як мені на тебе дивитися мило.

/Фольклорно-етнографічний танець "Васелички"/.
/Читається уривок - Шевченко Т. "Тече вода з-під явора"/.

Дівчина: Є вірш "Калина" у Лесі Українки. Написала вона його в тяжку годину, після похорону свого друга Сергія Мержинського. Біль поетеси вилився в такі рядки: У лузі калина так рясно цвіте,

Під тою калиною мене мила жде.

Гнеться, гнеться калинонька,

Десь там моя дівчинонька.

Вона гнеться, погинає -

Десь там мене вспоминає".

Хлопець: Пішли дівоньки в долину

По червоную калину,

Калиноньку ламали,

Пісеньки співали.

Виконується пісня "Ой, я молода, калину ламала". На сцену виходять усі учасники з вітами калини.

3. Сценарій святкування Дня незалежності України

/Files/images/biblioteka_08_2014/med_ukrainproproka_2712.jpg

Диктор: Ти чуєш, як шумить Дніпро,

Як лине пісня солов"їна?

То все на щастя, на добро,

То наша рідна Україна.

Не згасла проведена зоря,

Не впала правда на коліна.

У кожній думі Кобзаря

Живе могутня Україна.

В боях щербили ми шаблі

І воскресали на руїнах.

По всій землі, святій землі

Гриміла славна Україна.

І слава Хортиці гучна,

І Берестечка кров невинна –

То все вона, для всіх одна,

То наша вільна Україна.

Тут все твоє - степи, гаї,

У небі туга журавлина.

Нехай повік в душі твоїй

Не згасне наша Україна.

І ведуча: Україна... Золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних поетичних слів придумали люди, щоб висловити гарячу любов до краю, де народилися й живуть!

2 ведуча: У глибину століть сягає історія нашого народу. Україна має багате й славне минуле. Вона виплекала Запорізьку Січ, славетну Києво-Могилянську Академію. Україна виколисала велетнів сили і духу - таких як Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Григорій Сковорода, Устим Кармелюк, Юрій Дрогобич, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський... Цей перелік, можна продовжити й іменами наших сучасників, які примножують славу нашої Батьківщини. І сьогодні ми святкуємо річницю проголошення незалежності нашої держави.

Дівчинка: Україно! Мій духмяний дивосвіт

Голубінь над чистим золотом волосся

Через терни йшла до волі стільки літ,

І настав тай світлий день коли

Разом : Збулося!

Хлопчик : Все що мріялось нами

сповнилось, настало

"Ще не вмерла Україна"

Гордо прозвучало!

(Звучить Гімн України).
Виходять дівчинка і хлопчик з хлібом.

Дівчинка: Хліб - сіль на рушнику несу.

Любов несу всесвітню.

Люблю людей я над усе,

Як люблять землю рідну.

Прийміть цей хліб,

Як символ достатку і життя.

Хлопчик: Даруєм хліб на рушнику -

І ніби між серцями сонце сходить,

Таке ясне, неначе згода

Між двох людей і між народів.

Дівчинка : Даруєм хліб на рушнику

На доброту і на взаємність,

І відстані найдальші меншають,

І радісніше жити на віку.

Хлопчик: Допоки хліб - допоки світ,

З ним щастя і великі справи.

Подоба в нього від землі,

А суть - од правди.

(Заходить українець і українка).

Українка: Любіть Україну як сонце любіть,

Як вітер і трави і води.

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

Українець: Яка ж вона довга в століття, у цілі віки,

Година негоди, що люд український гнітила

Із сивої пам’яті сміло ідуть козаки,

А шаблі мов блискавка, сині жупани мов крила.

Козак: До звука звук, струна струні одвітна

А всі - одвітні серцю Кобзаря

А вже козацьке військо маком квітне,

І спалахнула Хортиці зоря

Ці звуки, звуки золото тривожні,

Закличний марш: агей козацтво в путь.

І як струна, душа правдива кожна,

З глибин історії, вони ідуть. ідуть.

Гей долиною, гей широкою козаки ідуть.

(Виконується пісня "ОЙ на горі та й женці йдуть").

Українець: Пам’ятаймо, чиї ми сини,

Коли будні на серці чи свято,

Знову бачиться з давнини

Україна зажурена мати.

І зруйнована бачить січ,

Де мій пращур лежить серед поля,

А йому похилилась до віч,

Україна немов Тополя,

(З’являється у жалобі Мати-Україна).

Україна: Сину, сину... А Він мовчить...

Сину, сину, скажи що не будь...

Жовте листя на вітах тремтить,

І летять журавлі у небо.

Українка: Затуляли чужинці в обіймах наш рот,

І перевертні кривдили зраджену мову,

Вилив душу в пісні український народ,

І живе мій народ у співучому слові,

Виконується українська народна пісня.

Українець: Ми Українці від Тараса,

Мазепи й Сковороди...

Було сліз більше,

ніж води.

Нас голодом не раз морили,

І в очі населяли страх.

Ой наші мовчазні могили

Куди не глянь - по всіх світах....

1 ведуча: Соловки, Сибіри, Магадани....

Вороги народу де ваш лік?

На душі на думці - скрізь кайдани

Тридцять сьомий розпроклятий рік.

2 ведуча: Так мало непогорблених прямих,

Окрилених високою метою.

І хто нас визволить од нас самих,

Від страху перед правдою святою?

Диктор: Народе мій, до тебе я ще верну,

Як в смерті обернуся до життя.

Своїм стражденним і незлим обличчям

Я син, тобі доземно уклонюсь.

1 ведуча: Між лавок і фальшивих од,

Між порнографії і страху

Він виросте - новий народ

Що за Вкраїною на плаху.

Він буде добре знати шлях...

Яким ішла його Вкраїна:

Де був капкан, де злоби цвях,

А де насилля і руїна.

Він гляне - Богом із висот -

Навпіл. Сурово й пильно гляне,

Мій гордий праведний народ,

Який зненавидить кайдани.

Який над все поставить честь

Свою і славу України...

(Лунає пісня "Ой у лузі червона калина").
Виходять 3 українці:

І-й Вставай Україно! Вставай!

Виходь на дорогу свободи

Де грає широкий Дунай,

Де ждуть європейські народи.

2-й Вставай, Україно! Вставай!

Єднай Чорне Море й Карпати

І свій переболений край

Не дай ворогам розламати!

3-й: Ми народ, що вийшли із народа,

Клянемось в благословенну мить

Всі свої тисячолітні болі,

В славу України перелить.

1 ведуча: Це Мій народ. Спогорда не дивись.

Ще руки в нього з праці вузлуваті,

Душа ж його пречиста, яко свято,

А в серці дума й пісня обнялись.

2 ведуча: Під синім небом України

Зазолотилися жита

У чуйнім серці воєдино

З'єдналась палітра та.

Бо ще дано нам споконвіку -

Душею, що не любить крику

Єднати землю й небеса.

Українець: Дай нам, Боже, сили і снаги,

Щоб цвіли Дніпровські береги,

Щоб жили гуртом, не поодинці

На землі щасливі українці

2 ведуча: Я на рідній мові друзям щастя зичу

Хай добро хлібину кожному несе.

У гостинну хату щиро всіх покличу

І вони, я певен, зрозуміють все.

І вони, я певен зрозуміють слово,

Де вкраїнська мова пахне барвінково,

Де вкраїнська пісня розправля крило.

1 ведуча : Рідне слово моє - в нім озвуться віки,

Рідне слово моє – і крізь хмари сія.

Словом вишию день - простелю рушника,

А на тих рушниках - Україна моя.

(Звучить пісня "Роде наш красний").
Кiлькiсть переглядiв: 12

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.